Хто зустрічався з ?

Alexander Petrovich Yermolov (1754–1834) was a Russian favourite and the lover of Catherine the Great from 1785 to 1786.

Yermolov was presented to Catherine by Grigory Potemkin, tested by Anna Protasova and became Catherine's lover in 1785. He collaborated with the enemies of Potemkin and attempted to have Potemkin removed, and thereby lost his position. He went to Paris in the late 1780s and spent the rest of his life in Schloss Frohsdorf.

Ivan Nikolajevich Rimsky-Korsakov, né Korsav (29 June 1754 – 31 July 1831 in Saint Petersburg, Russian Empire) was a Russian courtier and lover of Catherine the Great from 1778 to 1779.

Count Alexander Matveyevich Dmitriev-Mamonov (Russian: Александр Матвеевич Дмитриев-Мамонов; 30 September 1758 – 11 October 1803, buried in Donskoy Monastery) was a lover of Catherine II of Russia from 1786 to 1789.

Alexander Dmitrievich Lanskoy, also called Sashin'ka or Sasha, (19 March [O.S. 8 March] 1758 – 6 July [O.S. 25 June] 1784) was a Russian general, favourite and lover of Catherine the Great between 1780 and 1784. It has been said that "[a] look at [her] correspondence with her favorites gives the impression she only had tender feelings for one, Alexander Lanskoi."

Count Sergei Vasilievich Saltykov (Russian: Сергей Васильевич Салтыков, IPA: [sʲɪrˈɡʲej vɐˈsʲilʲjɪvʲɪtɕ səltɨˈkof]; c. 1722 – 1784) was a Russian officer (chamberlain) who became the first lover of Empress Catherine the Great after her arrival in Russia.

Петро Васильович Завадовський (нар. 10 (21) листопада 1738(17381121), Красновичі — 10 (22) січня 1812) — український аристократ й державний діяч Російської імперії. Дійсний таємний радник, сенатор, перший міністр народної освіти, голова Департаменту Законів Державної Ради.

Семен Гаврилович Зорич (1743–1799) — шляхтич сербського походження, командир Охтирського полку з 1777 року, командир Ізюмського полку з 1796 року, генерал-лейтенант Російської імперії з 1797 року, ад'ютант Григорія Потьомкіна, фаворит Катерини II у 1777-1778 роках, лицар Мальтійського Ордену.

Alexander Semyonovich Vasilchikov (Russian: Александр Семёнович Васильчиков, tr. Aleksandr Semënovič Vasil'čikov; 1746–1813) was a Russian aristocrat who became the lover of Catherine the Great from 1772 to 1774.

Vasilchikov was an ensign in the Chevalier Guard Regiment when he was noted by Catherine and was appointed gentleman of the bedchamber on 1 August 1772. When Catherine's then-lover Grigory Grigoryevich Orlov left court, Catherine was informed about his adultery, and 12 August, Vasilchikov was made general aide-de-camp and lover of Catherine. Vasilchikov was expected to be available to attend on her at all times, and was not allowed to leave the palace without permission.

The relationship was short-lived. Catherine found Vasilchikov's gentleness cloying, saying "His tenderness made me weep." When Vasilchikov was away on a journey, sent by the empress, Grigory Potemkin replaced him as her lover. She wrote to her friend Friedrich Melchior, Baron von Grimm about Vasilchikov's dismissal: "Why do you reproach me because I dismiss a well-meaning but extremely boring bourgeois in favour of one of the greatest, the most comical and amusing, characters of this iron century?"

Vasilchikov later complained that he felt like a hired gigolo: "I was nothing more to her than a kind of male cocotte and I was treated as such. If I made a request for myself or anyone else, she did not reply, but the next day I found a bank-note for several thousand rubles in my pocket. She never condescended to discuss with me any matters that lay close to my heart."

Catherine characteristically rewarded her former lover richly. Vasilchikov was given a pension of twenty thousand rubles and valuable properties. He lived the rest of his life in Moscow. He never married. He built a notable collection of Western European paintings and sculptures, including a "Self Portrait" by Velasquez and works by Philips Wouwerman and Andries Botha.

Prince Platon Alexandrovich Zubov (Russian: Платон Александрович Зубов; November 26 [O.S. November 15] 1767 – April 19 [O.S. April 7] 1822) was the last of Catherine the Great's favourites and the most powerful man in the Russian Empire during the last years of her reign.

Григо́рій Олекса́ндрович Потьо́мкін (нар. 13 (24) вересня 1739(17390924), Чижово — пом. 5 (16) жовтня 1791) — російський державний і військовий діяч, дипломат, генерал-фельдмаршал (з 1784), світліший князь (1776). Великий Гетьман Катеринославських та Чорноморських козацьких військ, прозваний козаками Гриць Нечеса (у деяких селянських переказах з'являється під іменем Катеринич). У 1775 за ініціативою Потьомкіна було ліквідовано Запорізьку Січ.

Prince Grigory Grigoryevich Orlov (Russian: Григорий Григорьевич Орлов; 17 October 1734 – 24 April 1783) was a favourite of the Empress Catherine the Great of Russia, Prince of the Holy Roman Empire (1772), state and military figure, collector, patron of arts, and General-in-Chief.

He patronised M. V. Lomonosov, D. I. Fonvisin, V. I. Bazhenov and gave them financial support. Honorary member of the Imperial Academy of Arts (since 1765). He collected paintings (including Rembrandt, P. P. Rubens, Titian), sculpture, Chinese, Japanese and Russian porcelain, hunting weapons, etc. (Orlov's collection has been preserved almost completely; it is now in the State Museum-Reserve "Gatchina" of the eponymous city). A large landowner, particularly of the Gatchina manor, where Orlov commissioned the construction of a palace and a landscape garden.

He became a leader of the 1762 coup which overthrew Catherine's husband Peter III of Russia and installed Catherine as empress. For some years he was virtually co-ruler with her, but his repeated infidelities and the enmity of Catherine's other advisers led to his fall from power.

Станісла́в А́вґуст Понято́вський (пол. Stanisław August Poniatowski; 17 січня 1732(17320117) — 12 лютого 1798) — останній король польський, великий князь литовський і великий князь руський (1764—1795), правитель Республіки Обох Націй (Речі Посполитої).

Представник польського шляхетського роду Понятовських. Народився у Вовчині, Берестейське воєводство, Литва. Син мазовецького воєводи Станіслава Понятовського і Констанції Чарторийської. Здобув добру освіту; багато подорожував Західною Європою. 1750 року обраний на надзвичайний сейм Речі Посполитої від Закрочимської землі. Був полковником ланового реґіменту, ломжинським комісаром Радомського скарбового трибуналу (1751), великим литовським стольником (1755), перемишльським старостою (1756–1764). Брав участь у Гродненському сеймі (1752), був залучений до Головного литовського трибуналу у Вільні (1755). Працював секретарем у британського посланника в Російській імперії Ч. Уїльямса. Став фаворитом майбутньої імператриці Катерини ІІ. Призначений дипломатичним представником короля Авґуста III (1756), проте за підозрою у причетності до політичних інтриг видалений із Санкт-Петербурга російською імператрицею Єлизаветою (1758). Обраний на польський престол за підтримки Катерини II та прусського короля Фрідріха II. Надав православним і протестантам рівні права з римо-католиками (1768). Проводив реформування в усіх сферах політично-суспільного життя. Заснував Лицарську школу — кадетський корпус, порцеляновий завод, національний театр, монетний двір, палацово-парковий комплекс Лазенки. Зібрав цінні колекції старожитностей і бібліотеку. Забезпечив докладний картографічний опис теренів Речі Посполитої. Спирався на іноземну допомогу в конфлікті з Барською конфедерацією (з 1768). Визнав російські, прусські та австрійські загарбання, що зрештою призвело до ліквідації його держави. Був одним з авторів Конституції Речі Посполитої (1791), але зрікся цього акта та приєднався до Тарговицької конфедерації (1792). Фактично підкорився повстанню Костюшка, хоча й заявив про його недоречність (1794). Виступив посередником у капітуляції Варшави перед військами Суворова. Конвойований до Гродна за наказом Катерини II й детронізований (1795). Переїхав до Санкт-Петербурга на запрошення російського імператора Павла I, де й помер. Похований у петербурзькій католицькій церкві Св. Катерини. Перепохований у Вовчині (1938), а згодом — у варшавському Катедральному соборі Івана Хрестителя (1995). Нагороджений орденами Білого орла (1755), Чорного орла (1764), Св. апостола Андрія Первозванного з діамантами (1787), удостоєний почесного членства Петербурзької АН (1777), член АН у Берліні (1791).