Хто зустрічався з Станіслав-Август Понятовський?

Станісла́в А́вґуст Понято́вський (пол. Stanisław August Poniatowski; 17 січня 1732(17320117) — 12 лютого 1798) — останній король польський, великий князь литовський і великий князь руський (1764—1795), правитель Республіки Обох Націй (Речі Посполитої).

Представник польського шляхетського роду Понятовських. Народився у Вовчині, Берестейське воєводство, Литва. Син мазовецького воєводи Станіслава Понятовського і Констанції Чарторийської. Здобув добру освіту; багато подорожував Західною Європою. 1750 року обраний на надзвичайний сейм Речі Посполитої від Закрочимської землі. Був полковником ланового реґіменту, ломжинським комісаром Радомського скарбового трибуналу (1751), великим литовським стольником (1755), перемишльським старостою (1756–1764). Брав участь у Гродненському сеймі (1752), був залучений до Головного литовського трибуналу у Вільні (1755). Працював секретарем у британського посланника в Російській імперії Ч. Уїльямса. Став фаворитом майбутньої імператриці Катерини ІІ. Призначений дипломатичним представником короля Авґуста III (1756), проте за підозрою у причетності до політичних інтриг видалений із Санкт-Петербурга російською імператрицею Єлизаветою (1758). Обраний на польський престол за підтримки Катерини II та прусського короля Фрідріха II. Надав православним і протестантам рівні права з римо-католиками (1768). Проводив реформування в усіх сферах політично-суспільного життя. Заснував Лицарську школу — кадетський корпус, порцеляновий завод, національний театр, монетний двір, палацово-парковий комплекс Лазенки. Зібрав цінні колекції старожитностей і бібліотеку. Забезпечив докладний картографічний опис теренів Речі Посполитої. Спирався на іноземну допомогу в конфлікті з Барською конфедерацією (з 1768). Визнав російські, прусські та австрійські загарбання, що зрештою призвело до ліквідації його держави. Був одним з авторів Конституції Речі Посполитої (1791), але зрікся цього акта та приєднався до Тарговицької конфедерації (1792). Фактично підкорився повстанню Костюшка, хоча й заявив про його недоречність (1794). Виступив посередником у капітуляції Варшави перед військами Суворова. Конвойований до Гродна за наказом Катерини II й детронізований (1795). Переїхав до Санкт-Петербурга на запрошення російського імператора Павла I, де й помер. Похований у петербурзькій католицькій церкві Св. Катерини. Перепохований у Вовчині (1938), а згодом — у варшавському Катедральному соборі Івана Хрестителя (1995). Нагороджений орденами Білого орла (1755), Чорного орла (1764), Св. апостола Андрія Первозванного з діамантами (1787), удостоєний почесного членства Петербурзької АН (1777), член АН у Берліні (1791).

Catherine II (en russe : Екатерина II) ou Catherine la Grande (Екатери́на Вели́кая), née Sophie Frédérique Augusta d'Anhalt-Zerbst le 2 mai 1729 à Stettin en Poméranie (aujourd'hui Szczecin en Pologne) et morte le 17 novembre 1796 à Saint-Pétersbourg, est l'épouse du prince puis empereur Pierre III (1728-1762). Elle devient impératrice régnante de Russie en 1762 jusqu'à sa mort, à la suite d'un coup d'État le 9 juillet 1762, suivi de l'incarcération de Pierre III, puis de son exécution le 17 juillet par un proche de Catherine.

Prénommée Catherine lors de son baptême orthodoxe, nécessaire avant son mariage avec le prince Pierre, elle devient impératrice consort après l'avènement de celui-ci (5 janvier 1762). Après son coup d'État, elle se fait proclamer « impératrice et autocrate de toutes les Russies ».

Elle règne personnellement sur l'Empire russe du 9 juillet 1762 à sa mort le 17 novembre 1796. Sous son règne, la Russie connaît une grande expansion territoriale vers l'ouest et le sud (plus de 500 000 km²), notamment à l'occasion des trois partages de la Pologne (1772, 1793 et 1795) et de guerres victorieuses contre l'Empire ottoman.

Fürstin (Księżniczka) Izabela Dorota Fortunata Czartoryska geb. Gräfin von Flemming (auch Isabella; * 31. März 1745 in Warschau; † 17. Juni 1835 in Wysock) war eine aristokratische Schriftstellerin, Philanthropin, Mäzenin, Salonnière und Kunstsammlerin und begründete die Sammlungen des späteren Czartoryski-Museums, des ersten polnischen Nationalmuseums. Sie engagierte sich als Patriotin im Unabhängigkeitsstreben Polens gegenüber Russland und ging nach dem gescheiterten Novemberaufstand von 1830 mit ihrer Familie ins Exil.

Elżbieta Szydłowska, married surname Grabowska (1748 – 1 June 1810), was a member of the Polish nobility, a mistress and possibly the morganatic wife of the last King of Poland, Stanisław August Poniatowski.