Хто зустрічався з Станіслав-Август Понятовський?

Станісла́в А́вґуст Понято́вський (пол. Stanisław August Poniatowski; 17 січня 1732(17320117) — 12 лютого 1798) — останній король польський, великий князь литовський і великий князь руський (1764—1795), правитель Республіки Обох Націй (Речі Посполитої).

Представник польського шляхетського роду Понятовських. Народився у Вовчині, Берестейське воєводство, Литва. Син мазовецького воєводи Станіслава Понятовського і Констанції Чарторийської. Здобув добру освіту; багато подорожував Західною Європою. 1750 року обраний на надзвичайний сейм Речі Посполитої від Закрочимської землі. Був полковником ланового реґіменту, ломжинським комісаром Радомського скарбового трибуналу (1751), великим литовським стольником (1755), перемишльським старостою (1756–1764). Брав участь у Гродненському сеймі (1752), був залучений до Головного литовського трибуналу у Вільні (1755). Працював секретарем у британського посланника в Російській імперії Ч. Уїльямса. Став фаворитом майбутньої імператриці Катерини ІІ. Призначений дипломатичним представником короля Авґуста III (1756), проте за підозрою у причетності до політичних інтриг видалений із Санкт-Петербурга російською імператрицею Єлизаветою (1758). Обраний на польський престол за підтримки Катерини II та прусського короля Фрідріха II. Надав православним і протестантам рівні права з римо-католиками (1768). Проводив реформування в усіх сферах політично-суспільного життя. Заснував Лицарську школу — кадетський корпус, порцеляновий завод, національний театр, монетний двір, палацово-парковий комплекс Лазенки. Зібрав цінні колекції старожитностей і бібліотеку. Забезпечив докладний картографічний опис теренів Речі Посполитої. Спирався на іноземну допомогу в конфлікті з Барською конфедерацією (з 1768). Визнав російські, прусські та австрійські загарбання, що зрештою призвело до ліквідації його держави. Був одним з авторів Конституції Речі Посполитої (1791), але зрікся цього акта та приєднався до Тарговицької конфедерації (1792). Фактично підкорився повстанню Костюшка, хоча й заявив про його недоречність (1794). Виступив посередником у капітуляції Варшави перед військами Суворова. Конвойований до Гродна за наказом Катерини II й детронізований (1795). Переїхав до Санкт-Петербурга на запрошення російського імператора Павла I, де й помер. Похований у петербурзькій католицькій церкві Св. Катерини. Перепохований у Вовчині (1938), а згодом — у варшавському Катедральному соборі Івана Хрестителя (1995). Нагороджений орденами Білого орла (1755), Чорного орла (1764), Св. апостола Андрія Первозванного з діамантами (1787), удостоєний почесного членства Петербурзької АН (1777), член АН у Берліні (1791).

Катерина II (рос. Екатерина II; 21 квітня (2 травня) 1729(17290502) — 6 (17) листопада 1796) — російська імператриця в 1762–1796 роках. Представниця німецького роду Ангальт-Цербст. Народилася в Щецині, Пруссія. Дружина російського імператора Петра III (з 1745). Перейшла з лютеранства в православ'я. Народила майбутнього російського імператора Павла І.

Зійшла на трон внаслідок палацового перевороту і вбивства чоловіка (1762). Була прихильницею абсолютизму і просвітництва, шанувальницею античності. Реформувала суспільно-політичне життя в імперії, скерувавши його в русло централізації й уніфікації. Реорганізувала Сенат (1763). Запровадила єдиний адміністративний поділ на намісництва (1775—1795). Скасувала автономію російського православ'я: секуляризувала церковно-монастирські землеволодіння (з 1763).

Вела активну й успішну зовнішню політику. Перемогла у війнах проти Османської імперії (1768–1774, 1787–1792), приєднала українське Причорномор'я та Крим. Остаточно поглинула Україну: знищила Гетьманщину (1764) і Січ (1775), запровадила кріпацтво, розформувала слобідське козацтво, придушила козацьке повстання Пугачова (1775). У союзі із Пруссією і Австрією ліквідувала одвічного ворога московської держави — Річ Посполиту (1772, 1793, 1795), приєднавши Волинь, Поділля і Білорусь. Здійснила приєднання Курляндії (1795), збільшивши питому частку німців у імперії. Дозволяла німецьким підданим сповідувати лютеранство і використовувати німецьку мову в освіті й науці, але на українсько-білоруських землях нищила греко-католицьку церкву (1793—1796), проводила русифікацію. Здійснила подорож на південь України і в Крим (1787). Підтримувала союз із Йозефом II, імператором Священної Римської імперії, сприяла розробці так званого грецького проєкту — відновлення Візантійської імперії під скіпетром свого онука Костянтина. Перед смертю планувала похід для приборкання Французької революції.

Вела розкішний спосіб життя. Окрім чоловіка мала численних коханців-фаворитів: Понятовського (1755—1758), Орлова (1760—1772), Потьомкіна (1774—1776), Завадовського (1776—1777), Зубова (1789—1796) та інших. Померла в Царському Селі, Росія. Похована у Петропавлівському соборі Санкт-Петербурга. Прізвисько — Велика (рос. Великая, за розширення і зміцнення держави). У традиційній російській історіографії описується як національна героїня. В українській історіографії сприймається негативно, так само як Петро І; як писав Тарас Шевченко: «Це той Первий, що розпинав Нашу Україну, А Вторая доконала Вдову-сиротину».

Magdalena Agnieszka Sapieżyna (1739-1780), was a Polish aristocrat. She was known as the mistress of King Stanisław August Poniatowski and had a child with him, Michał Cichocki, in 1770.

Izabela Czartoryska, née Flemming le 31 mars 1745 à Varsovie, et morte le 17 juin 1835 à Wysocko, est une princesse polonaise, salonnière, écrivain, mécène, collectionneuse d'œuvres d'art, créatrice des jardins anglais à Powązki et Puławy, fondatrice du premier musée en Pologne.

Elżbieta Szydłowska, married surname Grabowska (1748 – 1 June 1810), was a member of the Polish nobility, a mistress and possibly the morganatic wife of the last King of Poland, Stanisław August Poniatowski.