Хто зустрічався з Ельжбета Грабовська?

Станісла́в А́вґуст Понято́вський (пол. Stanisław August Poniatowski; 17 січня 1732(17320117) — 12 лютого 1798) — останній король польський, великий князь литовський і великий князь руський (1764—1795), правитель Республіки Обох Націй (Речі Посполитої).

Представник польського шляхетського роду Понятовських. Народився у Вовчині, Берестейське воєводство, Литва. Син мазовецького воєводи Станіслава Понятовського і Констанції Чарторийської. Здобув добру освіту; багато подорожував Західною Європою. 1750 року обраний на надзвичайний сейм Речі Посполитої від Закрочимської землі. Був полковником ланового реґіменту, ломжинським комісаром Радомського скарбового трибуналу (1751), великим литовським стольником (1755), перемишльським старостою (1756–1764). Брав участь у Гродненському сеймі (1752), був залучений до Головного литовського трибуналу у Вільні (1755). Працював секретарем у британського посланника в Російській імперії Ч. Уїльямса. Став фаворитом майбутньої імператриці Катерини ІІ. Призначений дипломатичним представником короля Авґуста III (1756), проте за підозрою у причетності до політичних інтриг видалений із Санкт-Петербурга російською імператрицею Єлизаветою (1758). Обраний на польський престол за підтримки Катерини II та прусського короля Фрідріха II. Надав православним і протестантам рівні права з римо-католиками (1768). Проводив реформування в усіх сферах політично-суспільного життя. Заснував Лицарську школу — кадетський корпус, порцеляновий завод, національний театр, монетний двір, палацово-парковий комплекс Лазенки. Зібрав цінні колекції старожитностей і бібліотеку. Забезпечив докладний картографічний опис теренів Речі Посполитої. Спирався на іноземну допомогу в конфлікті з Барською конфедерацією (з 1768). Визнав російські, прусські та австрійські загарбання, що зрештою призвело до ліквідації його держави. Був одним з авторів Конституції Речі Посполитої (1791), але зрікся цього акта та приєднався до Тарговицької конфедерації (1792). Фактично підкорився повстанню Костюшка, хоча й заявив про його недоречність (1794). Виступив посередником у капітуляції Варшави перед військами Суворова. Конвойований до Гродна за наказом Катерини II й детронізований (1795). Переїхав до Санкт-Петербурга на запрошення російського імператора Павла I, де й помер. Похований у петербурзькій католицькій церкві Св. Катерини. Перепохований у Вовчині (1938), а згодом — у варшавському Катедральному соборі Івана Хрестителя (1995). Нагороджений орденами Білого орла (1755), Чорного орла (1764), Св. апостола Андрія Первозванного з діамантами (1787), удостоєний почесного членства Петербурзької АН (1777), член АН у Берліні (1791).