Хто зустрічався з Карл II (король Англії)?

Карл II (англ. Charles II; за англійською традицією Чарльз II; 29 травня 1630(16300529) — 6 лютого 1685) — король Англії, Шотландії й Ірландії з 1660 року, коли парламент схвалив реставрацію монархії після розвалу Співдружності Кромвеля; син Карла I.

Умовою реставрації була згода Карла II не зазіхати на повноваження парламенту і залишити за депутатами право визначати внутрішню політику в державі. Проте для «життя на широку ногу» королю були потрібні гроші. Парламент оплачувати забаганки короля не хотів. Тому Карл II уклав в Дуврі таємну угоду з французьким королем Людовіком XIV, який погодився виплачувати йому по 300 тисяч фунтів щорічно — в обмін на укладання союзу проти Голландії та обіцянку «примиритися» з папою римським, коли для цього буде слушна нагода. Щоб бути впевненими в дотриманні обіцянок, французький король «підстраховувався» за допомогою жінок — дружини Карла II, португальської принцеси Катерини Браганської (про укладання цього шлюбу в 1662 році Людовік XIV потурбувався особисто), та королівської коханки, Луїзи де Керуаль, яка отримала від «щедрого» монарха титул герцогині Портсмутської, але при цьому детально розповідала про все, що бачила, французькому послу. Своєю чергою, Карл II використовував коханку для того, щоб переконувати Людовіка XIV у своїй лояльності.

Через іншу коханку, Барбару Вільєрс, яка отримала від Карла II титул герцогині Клівлендської, на англійського володаря намагалися впливати іспанці та єзуїти. Фрейліну Френсіс Стюарт Карл II сам «запропонував» московському посольству, але та виявилася абсолютно непридатною для запропонованої ролі. Вплив іноземних агенток король «дозволяв врівноважувати» ще одній коханці — акторці Елеонорі Гвін.

Головним міністром Карла II став Кларендон. У 1667 році його замінила Кабальна рада. Плани монарха відновити католицизм в Англії привели до війни з Нідерландами 1672—1674 років (на підтримку короля Франції Людовика XIV) і розриву з парламентом, який він розпустив у 1681 році. Він правив без парламенту в 1681—1685 роках, фінансований Людовиком XIV. Йому успадковував Яків II. На честь Карла II названо Форт Чарльз на острові Сент-Кіттс.

Hortense Mancini, Duchess of Mazarin (6 June 1646 – 2 July 1699), was a niece of Cardinal Mazarin, chief minister of France, and a mistress of Charles II, King of England, Scotland, and Ireland. She was the fourth of the five famous Mancini sisters, who, along with two of their female Martinozzi cousins, were known at the court of King Louis XIV of France as the Mazarinettes.

Catherine Pegge (1635 circa – ...) fu per lunghi anni amante del re d'Inghilterra Carlo II.

Dal sovrano ebbe due figli, Charles FitzCharles, I conte di Plymouth e Catherine FitzCharles.

Figlia di esponenti di classi sociali elevate, seguì la famiglia nell'esilio presso la città belga di Bruges e fu proprio in questa città che iniziò la sua relazione con il sovrano.

Mary "Moll" Davis (c. 1648 – 1708), also spelt Davies or Davys, was a courtesan and mistress of King Charles II of England. She was an actress and entertainer before and during her role as royal mistress.

Frances Teresa Stewart, Duchess of Richmond and Lennox (8 July 1647 – 15 October 1702) was a prominent member of the Court of the Restoration and famous for refusing to become a mistress of Charles II of England. For her great beauty she was known as La Belle Stuart and served as the model for an idealised, female Britannia. She is one of the Windsor Beauties painted by Sir Peter Lely.

Winifred Wells was a courtier at the Stuart Restoration court as a Maid of Honour to Queen consort Catherine of Braganza. She was also one of the many mistresses of King Charles II of England. Samuel Pepys refers to her as the King's mistress in his diary, and she also features in Philibert de Gramont's famous Mémoirs.

Нелл Ґвін (2 лютого 1650, Лондон — 14 листопада 1687 Лондон; також Eleanor (Nell), Ellen Gwyn, Gwynn, Gwin, Gwynne) — англійська акторка, коханка короля Карла II, від якого мала двох дітей.

Elizabeth Boyle, Viscountess Shannon (born Elizabeth Killigrew; baptised 16 May 1622 – December 1680), was an English courtier and mistress of King Charles II.

Louise Renée de Penancoët de Kérouaille, Duchess of Portsmouth (5 September 1649 – 14 November 1734) was a French mistress of King Charles II of England. She was also made Duchess of Aubigny in the peerage of France.

Lucy Walter (c. 1630 – 1658), also known as Lucy Barlow, was the first mistress of King Charles II of England and mother of James, Duke of Monmouth. During the Exclusion Crisis, a Protestant faction wanted to make her son heir to the throne, fuelled by the rumour that the king might have married Lucy, a claim which he denied.

Barbara Palmer, 1st Duchess of Cleveland, Countess of Castlemaine (née Barbara Villiers VIL-ərz; 27 November [O.S. 17 November] 1640 – 9 October 1709), was an English royal mistress of the Villiers family and perhaps the most notorious of the many mistresses of King Charles II of England, by whom she had five children, all of them acknowledged and subsequently ennobled. Barbara was the subject of many portraits, in particular by court painter Sir Peter Lely.

Barbara's first cousin, Elizabeth Villiers (later 1st Countess of Orkney 1657–1733), was the presumed mistress of King William III. King William was the King of England, Scotland, and Ireland from 1689 to 1702.