Хто зустрічався з Charles Whitworth (hrabia)?

Charles Whitworth (ur. 19 maja 1752, zm. 13 maja 1825) – brytyjski dyplomata. W latach 1785–1787 brytyjski poseł w Warszawie.

Jego dziadkiem był Charles Whitworth, 1. baron Whitworth (1675-1725) również dyplomata.

Charles - junior był najstarszym z 3 braci. Urodził się w Leybourne Grange, w hrabstwie Kent. W 1772 zaciągnął się do gwardii pieszej (footguards). W maju 1781 został kapitanem, a 8 kwietnia 1783 pułkownikiem i dowódcą 104. Regimentu piechoty.

Ambasador brytyjski w Paryżu John Frederick Sackville, 3. książę Dorset przedstawił go w 1784 roku królowej Francji. Maria Antonina od razu go polubiła, ponieważ był bardzo przystojny.

Wstawiennictwo księcia i Marii Antoniny doprowadziło do tego, że w 1785 uczyniono go ambasadorem brytyjskim w Warszawie. Był świadkiem panoszenia się Rosjan w na wpół zniewolonym już kraju.

Posłem brytyjskim w Polsce był do 1787, po czym został (1788) ambasadorem w Petersburgu, na którym to stanowisku pozostał do roku 1791. Udało mu się załagodzić problemy w relacjach brytyjsko-rosyjskich, czym wyrobił sobie opinię człowieka od trudnych zadań. Pomagał mu ambasador szwedzki Curt Bogislaus Ludvig Christoffer von Stedingk. 26 lipca 1791 roku William Fawkener, Charles Whitworth w imieniu Wielkiej Brytanii i Leopold Heinrich von Goltz w imieniu Prus podpisali z ministrami Katarzyny II dokument, stwierdzający, że Berlin, Haga i Londyn uznają aneksję terytoriów zdobytych przez Rosję na Turcji w czasie ostatniej wojny na Bałkanach.

W roku 1802 został ambasadorem w Paryżu, lecz już w 1803 wybuchła wojna między Francją a Wielką Brytanią i musiał wyjechać z Francji. W latach 1813–1817 był lordem namiestnikiem Irlandii.

Ольга Олександрівна Жеребцова (уроджена Зубова; нар. 1765 — пом. 1 [12] березня 1849, Санкт-Петербург) — російська аристократка, авантюристка доби Катерини II й Павла I (в Російській імперії) та Георга III (у Великій Британії).

З початком фаворитства її брата, Платона Зубова, була прийнята до монаршого двору, де добилась широкого успіху в богемних колах. Вийшла заміж за дійсного камергера Олександра Олексійовича Жеребцова (1754—1807), але протягом 9 літ перебувала в відкритому любовному зв'язку з британським посланцем у Росії Чарльзом Вітвортом.

При Павлові I вона стала однією з натхненниць та, вкупі зі своїм коханцем і братами, активною учасницею змови проти імператора, однак напередодні палацового перевороту 1801 року вона вирушила за кордон. У Берліні та Лондоні фігурувала в центрі декількох великосвітських скандалів та політичних інтриг російської дипломатії. Попри скандальну репутацію, Жеребцова користувалася великим успіхом при дворі британського короля Георга III. Стала однією з коханок його сина принца Уельського, майбутнього правителя Георга IV, від якого, можливо, народила позашлюбного сина.

У 1810 Жеребцова повернулася до Санкт-Петербурга, де провела подальші роки, уникаючи двору і світського життя. У 1840-х роках була співбесідницею письменника і публіциста Олександра Івановича Герцена, який полишив записки про неї; коли ж письменник зазнав гонінь, аристократка домоглася через впливових родичів полегшення його долі і дозволу виїхати за кордон.