Хто зустрічався з Завадовський Петро Васильович?

Peter Vasiljevitj Zavadovskij (ryska: Пётр Васильевич Завадовский), född 10 januari 1739, död 10 januari 1812, var en rysk greve och gunstling till Katarina den stora.

Zavadovskij blev 1775 Katarinas sekreterare och blev den 2 januari 1776 hennes generaladjutant och älskare. Han beskrivs som stilig, kultiverad och allvarlig samt anses ha varit uppriktigt förälskad i Katarina. Förhållandet var ansträngt på grund av den svartsjuka han kände mot Potemkin, vars nära relation med Katarina fortgick trots att han i egenskap av älskare hade ersatt honom; även Potemkin ryktas ha haft åtminstone ett vredesutbrott på grund av relationen. Förhållandet avslutades på grund av de ständiga slitningarna och han ersattes 1777 av Simon Zoritj. Då relationen med Zoritj avslutades 1778 ska Katarina ha övervägt att återkalla Zavadovksij, men hon mötte då i stället Ivan Rimskij-Korsakov.

Катерина II (рос. Екатерина II; 21 квітня (2 травня) 1729(17290502) — 6 (17) листопада 1796) — російська імператриця в 1762–1796 роках. Представниця німецького роду Ангальт-Цербст. Народилася в Щецині, Пруссія. Дружина російського імператора Петра III (з 1745). Перейшла з лютеранства в православ'я. Народила майбутнього російського імператора Павла І.

Зійшла на трон внаслідок палацового перевороту і вбивства чоловіка (1762). Була прихильницею абсолютизму і просвітництва, шанувальницею античності. Реформувала суспільно-політичне життя в імперії, скерувавши його в русло централізації й уніфікації. Реорганізувала Сенат (1763). Запровадила єдиний адміністративний поділ на намісництва (1775—1795). Скасувала автономію російського православ'я: секуляризувала церковно-монастирські землеволодіння (з 1763).

Вела активну й успішну зовнішню політику. Перемогла у війнах проти Османської імперії (1768–1774, 1787–1792), приєднала українське Причорномор'я та Крим. Остаточно поглинула Україну: знищила Гетьманщину (1764) і Січ (1775), запровадила кріпацтво, розформувала слобідське козацтво, придушила козацьке повстання Пугачова (1775). У союзі із Пруссією і Австрією ліквідувала одвічного ворога московської держави — Річ Посполиту (1772, 1793, 1795), приєднавши Волинь, Поділля і Білорусь. Здійснила приєднання Курляндії (1795), збільшивши питому частку німців у імперії. Дозволяла німецьким підданим сповідувати лютеранство і використовувати німецьку мову в освіті й науці, але на українсько-білоруських землях нищила греко-католицьку церкву (1793—1796), проводила русифікацію. Здійснила подорож на південь України і в Крим (1787). Підтримувала союз із Йозефом II, імператором Священної Римської імперії, сприяла розробці так званого грецького проєкту — відновлення Візантійської імперії під скіпетром свого онука Костянтина. Перед смертю планувала похід для приборкання Французької революції.

Вела розкішний спосіб життя. Окрім чоловіка мала численних коханців-фаворитів: Понятовського (1755—1758), Орлова (1760—1772), Потьомкіна (1774—1776), Завадовського (1776—1777), Зубова (1789—1796) та інших. Померла в Царському Селі, Росія. Похована у Петропавлівському соборі Санкт-Петербурга. Прізвисько — Велика (рос. Великая, за розширення і зміцнення держави). У традиційній російській історіографії описується як національна героїня. В українській історіографії сприймається негативно, так само як Петро І; як писав Тарас Шевченко: «Це той Первий, що розпинав Нашу Україну, А Вторая доконала Вдову-сиротину».