Хто зустрічався з Еметуллах Рабія Гюльнуш-султан?

Еметулла́х Рабія Гюльну́ш-султа́н (тур. Emetullah Gülnûş Sultan; прибл. 1640/1642, Ретимно — 6 листопада 1715, Едірне) — головна дружина (башхасекі) османського султана Мехмеда IV, мати султанів Мустафи II й Ахмеда III; одна з двох жінок в історії Османської імперії, які займали посаду валіде-султан при двох синах.

Еметуллах Гюльнуш, яка походила з родини Верціцці з Криту, увійшла до гарему Мехмеда IV на початку його правління і незабаром стала головною фавориткою^[⇨]. Султан Мехмед, який захоплювався полюванням і брав участь у військових походах, часто брав з собою Еметуллах, тому сина Мустафу вона народила в Едірне, а Ахмеда - в Хаджіоглу-Пазарджік. Народивши султану двох синів, його головна хасекі зміцнила свій вплив при дворі та брала участь у внутрішній політиці країни. Пік свого впливу як хасекі Еметуллах Гюльнуш досягла після смерті матері Мехмеда IV Турхан-султан.

У листопаді 1687 року в результаті яничарського заколоту Мехмед IV був повалений з престолу. На троні послідовно опинилися два однокровні брати колишнього султана Сулейман II і Ахмед II. Наступні 7 років Еметуллах Гюльнуш провела в Старому палаці та в палаці Едірне, рідко бачачись з чоловіком, а її сини були замкнені в кафесі.

У лютому 1695 року на троні опинився старший син Еметуллах Гюльнуш, а сама вона стала валіде-султан. Під час правління Мустафи II його мати багато часу проводила в Едірне, який султан вибрав як свою головну резиденцію. Після 8 років правління Мустафу II було повалено, але на троні опинився другий син Еметуллах, тому їй вдалося зберегти своє становище. Разом із ним вона повернулася до столиці імперії Стамбул, де активно займалася політикою (як внутрішньою, так і зовнішньою) та благодійністю.

Незадовго до смерті Еметуллах Гюльнуш-султан, будучи важко хворою, повернулася в Едірне, де й померла у листопаді 1715 року у віці приблизно 75 років.

Мехме́д IV (осман. محمد رابع, Meḥmed-i rābiʿ, тур. IV. Mehmet; 2 січня 1642(16420102) — 6 січня 1693) — османський султан (1648—1687). Єдиний син османського султана Ібрагіма I від султани Хатідже Турхан, що була слов'янського походження. Зійшов на престол у 7-річному віці завдяки змові матері з яничарами. Намагався розширити володіння Османів у Європі, воював із Святим Престолом, Річчю Посполитою, Московією, Венецією, Австрією, Угорщиною. Від його імені управління імперією здійснювали великі візири з албанського роду Кепрюлю: Мехмед-паша (1648—1661), Ахмед-паша Фазил (1661—1676), Кара-Мустафа (1676—1683). На прохання гетьмана Богдана Хмельницького взяв під протекторат Військо Запорозьке (1650, 1653, 1655). Також — Мехмед IV, Махмед IV, Магомед IV. Прізвисько — Мисли́вець (тур. Avcı, Авджи).