Хто зустрічався з Clementina Walkinshaw?

Clementina Maria Sophia Walkinshaw (1720 – 27 November 1802) was the mistress of the Jacobite claimant Charles Edward Stuart.

Born into a respectable Scottish family, Clementina began to live with the Prince in November 1752 and remained his mistress for eight years. Their child Charlotte was born in 1753. In 1760, the Prince's father, James Francis Edward Stuart, helped her escape with her daughter to a convent and began to support her. After his death in 1766 she had an allowance from Charles's brother Henry, Cardinal Duke of York. Charlotte's father legitimised her in 1783, and the next year she joined him in Florence and looked after him until his death. Charlotte died unmarried in 1789, leaving Clementina 50,000 livres and an annuity, but Henry insisted on Clementina signing a "quittance" renouncing any further claim.

Clementina Walkinshaw brought up her grandchildren (sired by Charlotte's lover, archbishop Ferdinand de Rohan) and lived until 1802, in her later years taking up residence in Switzerland.

Карл (Чарльз) Едвард Стюарт (англ. Charles Edward Stuart, 31 грудня 1720 — 31 січня 1788), також Красунчик принц Чарлі (англ. Bonnie Prince Charlie) або Молодий Претендент (англ. The Young Pretender) — передостанній представник дому Стюартів і якобітський претендент на англійський і шотландський престоли як Карл III в 1766—1788 рр., ватажок повстання проти Ганноверівської династії в Шотландії (яке сприймалося як повстання проти влади англійців), популярний герой шотландського фольклору.

Народився в Римі, де жив його батько Джеймс Френсіс Едвард Стюарт, син Якова II, який з 1701 року претендував на британський престол (як Яків III Англійський і VIII Шотландський). Матір: Марія Клементина Собеська, внучка польського короля Яна III Собеського. Від батька отримав титул «принц Уельський».

Так само, як його батько і дід, був католиком.

Молодість провів в Італії. У грудні 1743 року батько призначив сина принцом-регентом і дозволив йому діяти від свого імені і відвоювати британську корону у короля з ганноверської династії Георга II.

У липні 1745 молодий принц висадився в Еріскеї, в Шотландії, підняв прапор батька і почав якобітське повстання 1745 року, яке увійшло в історію як «сорок п'ятий рік» (the Forty-Five). Претендента підтримали представники гірських кланів Шотландії, серед яких було чимало католиків. Швидко взявши без бою столицю Шотландії Единбург, 21 вересня Чарльз розбив при Престонпенсі єдину розташовану в Шотландії урядову армію і на чолі армії з 6 тисяч чоловік рушив на південь до Англії. Зайнявши Карлайл і дійшовши до Дербішира, принц на вимогу радників повернув назад, до Шотландії, — в Англії якобітський рух не отримав масової підтримки.

Проти нього була відправлена ​​англійська армія на чолі з сином короля Вільямом Августом, герцогом Камберлендським, якого Георг II відкликав з поля європейських битв Війни за австрійську спадщину. 16 квітня 1746 року армії зустрілися в битві при Каллодені, в трьох милях на схід від Інвернесса, в північній Шотландії. На відкритій місцевості армія якобітів виявилася беззахисною перед потужним артилерійським вогнем Кумберленда і незабаром була розсіяна; радник принца лорд Джордж Мюррей зумів відвести залишок армії в бойовій готовності в Рутвен, збираючись продовжувати війну, але Карл, вважаючи, що його зрадили, вирішив залишити повсталих.

У вересні 1746 року на борту французького фрегата «Щасливчик» принц повернувся на континент.