Хто зустрічався з Єлизавета I (королева Англії)?

Єлизавета I (англ. Elizabeth I of England; 7 вересня 1533(15330907) — 24 березня 1603) — королева Англії та Ірландії між 1558 та 1603 роками. За час її правління, особливо завдяки перемозі над Іспанською Армадою, Англія перетворилася з другорядної держави на периферії Європи на країну-володарку морських просторів. Національна героїня Англії.

Єлизавета була 5-м й останнім монархом із династії Тюдорів, донькою короля Генріха VIII. При народженні Єлизавета отримала титул принцеси, але після страти її матері, королеви Анни Болейн, була оголошена незаконнонародженою. Можливо саме через це її брат Едуард VI позбавив сестру спадку. Проте його заповіт був анульований. Третім законом про спадщину, виданим англійським парламентом 1543 року, який зробив Єлизавету першою в черзі престолонаслідування в разі смерті Марії I Кривавої без спадкоємця. Під час правління Марії I, Єлизавета провела близько року ув'язненою за звинуваченнями у зраді, політичних інтригах проти Марії I та допомозі протестантській церкві.

Єлизавета спиралася в своєму правлінні на королівську раду, в якій засідали провідні політики того часу на чолі з радником Вільямом Сесілом, 1-им Бароном Берлі. Одним з її перших політичних досягнень була підтримка відокремлення англійської протестантської церкви від Римо-Католицької, і проголошення монарха Англії її верховним опікуном (Акт про верховність 1558 року). Церковний порядок, запроваджений Єлизаветою, суворо дотримувався під час її правління й пізніше переріс у теперішню Англіканську церкву. Очікувалось, що Єлизавета вступить в шлюб і народить спадкоємця роду Тюдорів, але попри часті звернення парламенту, вона відмовлялася. Мотиви цього вибору невідомі й стали темою численних дискусій. З часом незайманість Єлизавети принесла їй славу й стала приводом для культу особи, свідченням чого стали тогочасні портрети, пишні заходи та література.

За стилем правління Єлизавета I була стриманішою ніж інші Тюдорські монархи. Одним з її девізів був «лат. video et taceo» («англ. see but silent») — «бачу, але мовчу». Ця стратегія, яку не завжди схвалювали її радники, часто рятувала королеву від невигідних політичних та подружніх союзів. Незважаючи на її обережність у міжнародних відносинах та не надто завзяту підтримку кількох безрезультатних і незграбних військових кампаній у Нідерландах, Франції та Ірландії, перемога над Іспанською Армадою назавжди пов'язала її ім'я з однією з грандіозних звитяг в англійській історії. Уже через 20 років після її смерті Єлизавету вважали правителькою золотої доби — ставлення, яке і досі домінує у англійців. Правління Єлизавети відоме як Єлизаветинська ера, яка відома, передусім, розквітом англійської драматургії на чолі з Вільямом Шекспіром і Крістофером Марлоу та доблестю англійських мореплавців, серед яких вирізнялися такі шукачі пригод, як Френсіс Дрейк.

Оцінки деяких істориків стриманіші. Вони часто змальовують Єлизавету як нерішучу правительку з поганим характером, якій, проте, надзвичайно щастило. Ближче до кінця її правління економічні та військові проблеми послабили її популярність настільки, що багато підданих зітхнули з полегшенням після її смерті. Єлизавета вважається харизматичною виконавицею ролі королеви і неймовірно живучим політиком у період слабкої і розбалансованої монархічної влади в Англії, в той час як у сусідніх країнах монархи боролись за виживання, як, наприклад, суперниця Єлизавети, Марія Стюарт.

Robert Dudley, 1st Earl of Leicester (24 June 1532 – 4 September 1588) was an English statesman and the favourite of Elizabeth I from her accession until his death. He was a suitor for the queen's hand for many years.

Dudley's youth was overshadowed by the downfall of his family in 1553 after his father, the Duke of Northumberland, had failed to prevent the accession of Mary I. Robert Dudley was condemned to death but was released in 1554 and took part in the Battle of St. Quentin under Mary's husband and co-ruler, Philip, which led to his full rehabilitation, but also to the death of his older brother Henry. On Elizabeth I's accession in November 1558, Dudley was appointed Master of the Horse. In October 1562, he became a privy councillor and, in 1587, was appointed Lord Steward of the Royal Household. In 1564, Dudley became Earl of Leicester and, from 1563, one of the greatest landowners in North Wales and the English West Midlands by royal grants.

The Earl of Leicester was one of Elizabeth's leading statesmen, involved in domestic as well as foreign politics alongside William Cecil and Sir Francis Walsingham. Although he refused to be married to Mary, Queen of Scots, Leicester was for a long time relatively sympathetic to her until, from the mid-1580s, he urged her execution. As patron of the Puritan movement, he supported non-conforming preachers but tried to mediate between them and the bishops of the Church of England. A champion also of the international Protestant cause, he led the English campaign in support of the Dutch Revolt (1585–1587). His acceptance of the post of governor-general of the United Provinces infuriated Queen Elizabeth. The expedition was a military and political failure, and it ruined Leicester financially. Leicester was engaged in many large-scale business ventures and was one of the main backers of Francis Drake and other explorers and privateers. During the Spanish Armada, Leicester was in overall command of the English land forces. In this function, he invited Queen Elizabeth to visit her troops at Tilbury. This was the last of many events he had organised over the years, the most spectacular being the festival at his seat Kenilworth Castle in 1575 on the occasion of a three-week visit by the Queen. Leicester was a principal patron of the arts, literature, and the Elizabethan theatre.

Leicester's private life interfered with his court career and vice versa. When his first wife, Amy Robsart, fell down a flight of stairs and died in 1560, he was free to marry the queen. However, the resulting scandal very much reduced his chances in this respect. Popular rumours that he had arranged for his wife's death continued throughout his life, despite the coroner's jury's verdict of accident. For 18 years he did not remarry for Queen Elizabeth's sake and when he finally did, his new wife, Lettice Knollys, was permanently banished from court. This and the death of his only legitimate son and heir were heavy blows. Shortly after the child's death in 1584, a virulent libel known as Leicester's Commonwealth was circulated in England. It laid the foundation of a literary and historiographical tradition that often depicted Leicester as the Machiavellian "master courtier" and as a deplorable figure around Elizabeth I. More recent research has led to a reassessment of his place in Elizabethan government and society.