Хто зустрічався з Гелі Раубаль?

Ангела Марія «Гелі» Раубаль (нім. Angela Maria „Geli“ Raubal; 4 червня 1908, Лінц, Австро-Угорщина — 18 вересня 1931, Мюнхен, Веймарська республіка) — племінниця Адольфа Гітлера. З 1925-го року і до свого самогубства в 1931 році Раубаль жила в тісному контакті зі своїм дядьком.

Еміль Моріс (нім. Emil Maurice; 19 січня 1897, Вестермор — 6 лютого 1972, Мюнхен) — один з перших членів НСДАП і СС, особистий охоронець і шофер Адольфа Гітлера.

Адо́льф Гі́тлер (нім. Adolf Hitler, Німецька: [ˈadɔlf ˈhɪtlɐ] ( прослухати)); 20 квітня 1889(18890420), Браунау-на-Інні, Австро-Угорщина — 30 квітня 1945, Берлін, Німеччина) — політичний та державний діяч Веймарської республіки та Третього Райху, Райхсканцлер (1933—1945), лідер Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини — НСРПН (нім. Nationalsozialistische Deutsche Arbeiterpartei; NSDAP). Гітлер прийшов до влади як канцлер Німеччини 1933 року, а пізніше — як Фюрер і Райхсканцлер від 1934 до 1945 року. Під час диктатури націонал-соціалістичної партії 1933—1945 років, був одним з ініціаторів Другої світової війни в Європі, розпочатої вторгненням до Польщі 1 вересня 1939 року. Брав участь у керівництві військовими операціями протягом Другої світової війни. З його іменем пов'язують численні злочини проти людства, скоєні націонал-соціалістичним режимом, як у самій Німеччині, так і на окупованих нею територіях, включно з Голокостом.

Гітлер народився у Верхній Австрії, на той час у складі Австро-Угорщини, і виріс неподалік міста Лінц. На початку Першої світової війни пішов добровольцем до німецької армії та був нагороджений Залізним Хрестом. 1919 року вступив до Німецької робітничої партії (нім. Deutsche Arbeiterpartei), що пізніше за його участі стала НСРПН, і став її лідером у 1921 році. 1923 року був одним із лідерів невдалої спроби захоплення влади у Баварії і був 1924 року засуджений до ув'язнення. У в'язниці продиктував перший том своєї автобіографії та політичного маніфесту Моя боротьба (нім. Mein Kampf — Моя боротьба). Після звільнення у грудні 1924 року, критикуючи Версальський договір, пропагуючи пангерманізм, антисемітизм та засуджуючи міжнародний капіталізм і комунізм як частини єврейської змови, за допомогою харизматичного ораторського мистецтва сприяв відновленню діяльності партії і її масовій підтримці населенням.

У листопаді 1932 року НСРПН здобула найбільшу кількість місць серед усіх партій німецького Рейхстагу, однак не мала більшості. Як результат, жодна партія не змогла сформувати парламентську коаліцію для підтримки кандидата на посаду райхсканцлера. Колишній канцлер Франц фон Папен та інші консервативні лідери переконали президента Пауля фон Гінденбурга призначити канцлером Гітлера 30 січня 1933 року. Невдовзі, Райхстаґ прийняв Закон про ліквідацію бідування народу та держави, який розпочав процес перетворення Веймарської республіки на націонал-соціалістичну Німеччину, — Третій Рейх,— однопартійну диктатуру, що базувалась на тоталітарній та самодержавній ідеології націонал-соціалізму. Гітлер вжив заходів, щоб позбутися євреїв у Німеччині та створити новий порядок протидії тому, що він розглядав як несправедливість міжнародного порядку, сформованого після Першої світової війни, в якому панували Велика Британія та Франція. Військово-промисловий комплекс, розвитку якого НСРПН сприяла у перші роки свого правління, вивів Німеччину з глибокої економічної кризи. Гітлеру вдалося скасувати обмеження, накладені на країну після Першої світової війни та здійснити анексії територій, населених мільйонами етнічних німців, що надало йому значної народної підтримки.

Під керівництвом Гітлера та мотивованої расизмом ідеології, націонал-соціалістичний режим був організатором геноциду євреїв (близько 6 мільйонів жертв), геноциду ромів (циган) (близько 1 мільйона жертв з 1,5-2 мільйонів, що мешкали на той час у Європі) та мільйонів інших жертв, яких він та його послідовники оголосили унтерменшами (нім. Untermensch — недолюдина) або соціально небажаними. Гітлер і націонал-соціалістичний режим також були звинувачені у вбивствах 19,3 мільйона мирних жителів і військовополонених. Внаслідок військових дій на європейському театрі загинуло 28,7 мільйона військових та мирних жителів. Кількість мирних жителів, що загинули під час Другої світової війни була безпрецедентною в умовах ведення війни, а загальні втрати роблять її найсмертельнішим військовим конфліктом в історії людства.

Діяння Гітлера та націонал-соціалістичної ідеології майже повсюдно розглядаються як дуже аморальні. За словами британського історика Яна Кершоу, «ніколи історія не бачила такого руйнування — фізичного та морального, яке було б пов'язане з ім'ям однієї людини». Міжнародний військовий трибунал визнав злочинними, створені під керівництвом Гітлера, організації СС, гестапо, а також керівництво націонал-соціалістичної партії.