Хто зустрічався з Серж Генсбур?

Серж Генсбур (фр. Serge Gainsbourg, справжнє ім'я Люсьєн, 2 квітня 1928 — 2 березня 1991, Париж) — французький актор, композитор, шансоньє, художник, сценарист, письменник. Відомий епатажними вчинками в творчості і в повсякденному житті.

Caroline von Paulus (born 1 March 1959) is a French actress, fashion model and singer, better known by her stage name Bambou. She was the partner of the French singer Serge Gainsbourg from 1981 until his death in 1991. Their son Lucien 'Lulu' Gainsbourg was born in 1986.

Бріжі́т Анн-Марі́ Бардо́ (фр. Brigitte Anne-Marie Bardot, скорочено: В. В., Бебе́; 28 вересня 1934, Париж — 28 грудня 2025, Сен-Тропе, Вар) — французька кіноакторка, фотомодель, співачка, танцюристка, автобіографістка. Секс-символ 1950–60-х років, з початку 1970-х років — активістка руху за права тварин, засновниця й голова фонду захисту тварин «Fondation Brigitte Bardot». Упродовж 21-річної кар'єри зіграла у 48 фільмах, виступила у численних музичних програмах і записала 80 пісень; номінантка на премію Британської кіноакадемії за фільм «Віва Марія!». Найбільшого успіху досягла у жанрі романтичної комедії. До найвизначніших її фільмів належать драми «І Бог створив жінку», «Істина» і «Зневага».

У повоєнній консервативній Франції Бардо стала символом емансипації, сексуальної свободи, вільнодумства й бунтарства. Її називають однією з провісниць жіночого руху у Франції, хоча сама акторка не брала в ньому участі. Вона була однією з перших акторок, що з'явилися оголеними на екрані, й значно сприяла лібералізації кінематографа. 1970 року Бардо першою обрали моделлю для погруддя Маріанни, офіційного символу Франції. Вона значно вплинула на моду та сексуальне розкріпачення жінок.

Після завершення кінокар'єри 1973 року, Бардо присвятила себе боротьбі за права тварин. Домоглася заборони торгівлі хутром морських котиків у багатьох країнах світу, а також заміни забивання худоби у Франції без оглушення на використання електрошокових пістолетів. Вона була фігуранткою численних судових справ, авторкою відкритих листів та звернень до керівників держав і знаменитостей із питань жорстокого поводження з тваринами, вегетаріанкою протягом сорока років. У 1990-х вона почала виступати з критикою мусульман Франції за ритуальні вбивства тварин та проти імміграції. За свою діяльність як у кіно, так і у захисті наражалася на критику, нападки, погрози.

Jane Birkin ([dʒeɪn ˈbɜːkɪn]), née le 14 décembre 1946 à Marylebone (Londres) et morte le 16 juillet 2023 à Paris 6^e, est une actrice, chanteuse, scénariste et réalisatrice britannico-française.

Après des débuts au cinéma en Angleterre notamment dans le film Blow-Up de Michelangelo Antonioni, elle entame une carrière en France où elle rencontre Serge Gainsbourg, avec qui elle tourne en 1968 dans Slogan de Pierre Grimblat. Très vite, ils forment un couple à la ville. C'est en 1969 qu'elle débute dans la chanson avec l'auteur-compositeur-interprète . La même année, leur duo sur la chanson Je t'aime… moi non plus, devient un succès international, atteint la première place au Royaume-Uni et provoque un scandale retentissant. Gainsbourg lui écrit de nombreuses chansons, cela même après leur séparation.

Parallèlement, elle poursuit sa carrière d'actrice, tournant avec Jacques Deray, Roger Vadim et Michel Deville. Au milieu des années 1970, elle est reconnue du grand public pour ses rôles dans des comédies populaires de Claude Zidi puis de Michel Audiard, sans négliger pour autant le cinéma d'auteur.

En 1985, dirigée par Patrice Chéreau, elle débute au théâtre dans la pièce de Marivaux La Fausse Suivante, où elle fait grande impression. Actrice reconnue par ses pairs, elle tourne alors pour Régis Wargnier, Jacques Doillon, Agnès Varda, Jacques Rivette, Jean-Luc Godard, Bertrand Tavernier, James Ivory... À deux reprises, elle passe derrière la caméra, en 1992 à la télévision pour le téléfilm Oh ! Pardon tu dormais… et en 2007 pour le grand écran Boxes, qu'elle écrit et réalise.

À la fin des années 1980, elle donne une série de concerts pour la première fois à Paris, en interprétant le répertoire que Gainsbourg a écrit pour elle. Elle se produit alors régulièrement sur scène.